Піньінь

Article in other languages:

Піньїнь (кит. 拼音, pīnyīn) — найпоширеніший стандарт латинізування китайської мови, тобто позначення звуків китайської за допомогою латинської абетки. Піньїнь був розроблений наприкінці 50-х років XX століття, офіційно прийнятий на континентальній частині Китаю в 1979 році і прийнятий як міжнародний стандарт у 1991 році. Піньїнь також використовують для введення ієрогліфів на комп'ютері та для пошуку слів у словнику.

Зміст

Історія

Поодинокі випадки латинізації китайських слів почалися ще до Ренесансу, коли Марко Поло та інші європейці вступили в контакт з китайською культурою. Систематична ж латинізація китайської мови почалася в 17 столітті священнослужителями Матео Річі, Ніколасом Тріголєм та іншими, які прибули до Китаю вивчати мову й проповідувати християнство. Пізніше до латинізації приєдналися інші європейці. В 1867 році Томас Л. Вейд – секретар з китайської мови у британському посольстві в Китаї – видав книгу «Самовчитель з китайської» (语言自迩集), для якого він адаптував систему латинізації священнослужителя Р. Морісона. Через 45 років Х.Л. Джайлз видав китайсько-англійський словник, де він використав ту ж саму систему з деякими змінами.

Розуміючи, що традиційна система письма китайської мови заважає загальній освіті в країні, численні китайські інтелектуали започаткували рух за латинізацію китайської мови. Такі вчені, як Лу Сінь (鲁迅), Ху Ши (胡适), Лі Цзіньсі (黎锦熙), Лінь Ютан (林语堂), Чжао Юаньжень (赵元任), Цянь Сюаньтон (钱玄同) були палкими прихильниками цього руху. Починаючи з 1897 року було запропоновано багато систем, а в 1928 Міністерство Освіти націоналістичного уряду прийняло 国语罗马字 – систему, запропоновану видатним лінгвістом Чжао Юаньженєм. В цій системі немає діакритичних знаків тонів, натомість склади з різними тонами мають різне літерне написання. Система стала дуже популярною серед тих, хто займався китайською мовою в США, але не розповсюдилася в Китаї.

У той самий час багато комуністів-революціонерів також підтримували ідею латинізації. В 1931 році на конференції китайських підданих на радянському Далекому Сході була прийнята система Qu Qiubai's Latinhua xinwenz (瞿秋白的拉丁化新文字). В ній ніяк не відображалися тони, тому вона була набагато простішою за попередню. За цією системою навчалися робітники на радянському Далекому Сході та в Янані, оплоті китайської комуністичної революції. За кілька років радянський уряд створив комітет з вивчення питання латинізації китайської мови, і в 1958 була запропонована нова схема Hanyu Pinyin Fang'an (汉语拼音方案). Багато років Ханью Піньїнь Фан’ан використовувалась в початковому навчанні та у словниках, а система Вейлд-Джайлза – в англомовних публікаціях до 1979, коли Міжнародна організація з питань стандартизації (International Organization for Standardization) ухвалила рішення зробити піньїнь міжнародним стандартом латинізації китайської.

Позначення тонів

Кожен склад китайської мови може читатися одним з чотирьох тонів, що відрізняються інтонацією, або ж нейтральним, так званим легким тоном. В піньїні позначки тонів ставляться над головною голосною складу.

  1. Перший тон позначається макроном (ˉ) над голосною:
    Āā Ēē Īī Ōō Ūū Ǖǖ
  2. Другий тон позначається акутом, тобто знаком, який використовується в українській для позначення наголосу:
    Áá Éé Íí Óó Úú Ǘǘ
  3. Третій тон позначається бревісом (гачком, v-образною позначкою над літерою):
    Ǎǎ Ěě Ǐǐ Ǒǒ Ǔǔ Ǚǚ
  4. Четвертий тон позначається в письмі гравісом (знаком зворотного наголосу) (`):
    Àà Èè Ìì Òò Ùù Ǜǜ
  5. П'ятий, нейтральний тон не позначається в письмі:
    Aa Ee Ii Oo Uu Üü

Інколи тони ще позначається цифрами 1-4, що йдуть після власно складу, наприклад:

ma3=mǎ

Легкий тон в цьому разі позначається цифрою 5 або 0.

Правила орфографії

Написання складів разом і окремо

1. Звичайно кожне слово китайської мови пишеться окремо. Слово може складатися з одного складу або з декількох складів (вони пишуться разом), що позначають єдине поняття:

péngyou - друг

túshūguǎn - бібліотека

2.Разом пишуться прізвища, імена людей, псевдоніми, які складаються з декількох ієрогліфів:

Zhào Yuánrèn – Чжао Юаньжень

Ānnà - Анна

3.Разом пишуться географічні назви, які складаються з декількох ієрогліфів, але треба відокремлювати іх від назви провінції, округу тощо та від топографічних показників (topographical features), наприклад, 市(shi, ),省(sheng, ), 江 (jiang, ріка):

广州市Guǎngzhōu Shì – Гуанчжоу (місто)

4.Разом пишуться транслітерації, що складаються з двох чи більше ієрогліфів і позначають расові, національні чи племінні групи людства:

měiguó rén - американець

5.Власне ім’я і титул відокремлюються:

Lǐ xiānsheng – пан Лі

6.Іменники і слова, що виражають напрямок, пишуться окремо:

mén wài – за дверима

huǒchē shàngmian – на потязі

7.Дієслова з одного ієрогліфа пишуться разом з суфіксами zhe, le, guo, але наприкінці речення вони пишуться окремо:

kànle - читав

kànguò - прочитав

Huǒchē dào le. Потяг прийшов.

8.Дієслово і додаток пишуться разом, якщо вони виражають єдине поняття:

chīfàn - їсти

shuìjiào - спати

kànshū - читати

9.Частка men, що позначає множину пишеться разом із займенником, до якого вона належить:

wǒmen - ми

tāmen - вони

10.Вказівні займенник zhè, nà і питальний займенник nǎ відокремлюються від слів, до яких вони належать, але пишуться разом з xiē, me, yàng, bān, lǐ, biān, huǐr, ge:

zhè (ge) rén - ця людина

zhèxiē - ці

zhège - цей

11.Числівники з 11 по 99 пишуться разом:

shíwǔ – п’ятнадцять

12.Числівникі і лічильні слова пишуться окремо:

liǎng ge rén – дві людини

13.Bǎi (сто), qiān (тисяча), wàn (десять тисяч), yì (сто мільйонів) у складі числівників пишуться разом з попередньою частиною числівника, але окремо від наступної:

jiǔyì líng qīwàn èrqiān sānbǎi wǔshíliù – дев’ятсот мільйонів сімдесят дві тисячі триста п’ятдесят шість.

14.Частка ди, що позначає порядковий числівник, пишеться через дефіс:

dì-shísān - тринадцятий

15.Прислівники, прийменники і сполучники, частки de (的), de/di (地), de (得), zhi (之), ma (吗), ne (呢) пишуться окремо:

māma de shū – мамина книга

Tā zài ma? Він тут?

Вживання великої літери

1.Велика літера вживається на початку речення:

Míngtian nǐ qù ma? Завтра ти йдеш?

2.Велика літера вживається на початку власних імен і назв:

Běijīng - Пекін

3.Велика літера вживається на початку кожного окремого слова географічних назв:

Huáng Hé – Хуанхе

Вживання апострофа

Якщо склад, що починається з а, о, е стоїть після іншого складу, то меж ними вживається апостроф:

皮袄pi ‘ao ср. 票 piao

Рудиментарні правила прочитання

Піньінь використовується для запису китайських прізвищ у англомовних текстах. Здебільшого ним передаються імена спортсменів і політиків. Тому журналістам, тележурналістам, а особливо спортивним коментаторам слід знати хоча б рудименти прочитання піньїня.

  • В кінці слова "ng" - тверде "н", "n" - м'яке.
  • "x" читається, як "с" (з присвистом), а не як "кс". Наприклад, Deng Xiaoping - Ден Сяопін.
  • "ui" читається, як "вей".
  • "c" - "ц"
  • "q" - середнє між "ч" і "ц".
  • "ch" - "ч"
  • "z" - "дз".
  • "g" - "ґ" (на початку складу).
  • "j" - "цз".
  • "yi" на початку слова чи складу читається "i".

Посилання


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%BD%D1%8C%D1%97%D0%BD%D1%8C

Questions for article: історія вживання великої літери

This article is from Wikipedia. All text is available under the terms of the GNU Free Documentation License.


IHS Europe: Infrared Heating Systems for Home and Business.